Miejsce: Seminarium, Kraków, ul. Marszałka Józefa Piłsudskiego 4
Czas: 27.05-26.06 [czw.–pt. 15–19; sb.–nd. 11–19]
wstęp wolny

Uczestnicy i uczestniczki wystawy: Hleb Burnashev, Ihar Hancharuk, Ala Savashevich
Kurator: Adam Pańczuk

Przeniknięcie do dusz i umysłów jest stawiającą największe wyzwania formą sztuki.
Alaksandr Łukaszenka

Nie musisz sobie tego wyobrażać, to się dzieje tuż za twoją granicą, jakieś dwieście kilometrów od Warszawy. Za włożenie czerwonych skarpetek do białych spodni możesz zostać aresztowany. Jeżeli zaparkujesz swój biały samochód obok jakiegoś czerwonego, to też pójdziesz do aresztu. Jeśli czerwony samochód zaparkujesz obok białego, jesteś dywersantem. Musisz uważać na każdy swój ruch, wciąż się kontrolować, jesteś obserwowany ze wszystkich stron. W każdej chwili możesz zostać posądzony o próbę wysadzenia systemu. Lista przewinień jest bardzo długa. Jeśli pomyślisz, że coś jest niemożliwe, to jest duża szansa, że na Białorusi właśnie to się wydarzy. Kupiłeś sobie telewizor marki LG, wystawiłeś pudełko po nim na balkon (jest biało-czerwone), odwiedzi cię milicja i trafisz do aresztu na piętnaście dni. Biały i czerwony to kolory oporu.

Artyści zaproszeni na wystawę dokonują wiwisekcji tego, jak działa system białoruskiej dyktatury i jak przekazywane z pokolenia na pokolenie wzorce służą formatowaniu i tworzeniu „wzorowego obywatela”. Punktują siermiężną propagandę. Ukazują gradację opresji i mechanizmy kontroli. Zaczyna się z pozoru niewinnie – matki przebierają dzieci w mundury żołnierzy, mówią im, że są obrońcami kraju, i w ten sposób od dzieciństwa oswajają je z wojną. Tworzą doskonałego żołnierza. Czy przekazywane z matki na córkę wzorce kobiecości, które formatują ją pod patriarchalne wzorce.

W kontekście prac pokazanych na wystawie słowa białoruskiego dyktatora Alaksandra Łukaszenki nabierają dosłownego znaczenia. Jego „praktyka artystyczna” składa się z prymitywnej propagandy, bezpodstawnych aresztowań, tortur, obozów pracy i „znikania” osób uznanych za wrogów kraju. Prezentowane prace są formą buntu i protestu. Osobistą rewolucją, manifestem i próbą odcięcia się od zbrodniczego systemu.

Wystawa współorganizowana przez: Sputnik Photos, Staromiejski Dom Kultury, Galerię Promocyjną i Miesiąc Fotografii w Krakowie.

Projekt dofinansowany ze środków Miasta stołecznego Warszawy.

Wystawa w ramach Festiwalu Miesiąc Fotografii 2022 w Krakowie

///

[ENG]

‘Penetrating souls and minds is the highest form of art.’
—Alexander Lukashenko

You don’t have to imagine it. It’s already happening right across the border, 200 kilometres from Warsaw. For wearing red socks with white pants, you can be arrested. If you park your white car next to a red car, you can also be sent to jail. If you park your red car next to a white car, then you are a saboteur. You have to think carefully about every move you make. You must exercise self-control. Everyone and everything is watching you. You can be accused of conspiring to bring down the system at any moment. The list of offences is long. If you think that even in Belarus something is surely not possible, there is a good chance it will happen. You purchase an LG television. You put the empty box on the balcony. The box is white and red. The police show up to arrest you. You spend fifteen days in jail. White and red are resistance colours.
The artists invited to participate in the exhibition dissect how the apparatus of the Belarusian dictatorship works. How models passed down through generations serve to engineer an ‘exemplary citizen.’ They shed light on crude propaganda. They detail shades of oppression and mechanisms of control. It begins in a seemingly innocent way, mothers dressing their children in soldiers’ uniforms, telling them they are defenders of the country, drilling war into them from childhood. Creating the perfect soldier. Or with a template of femininity passed from mother to daughter, formatting her to comply with the patriarchal model.
Within the context of the works in this exhibition, Belarusian dictator Alexander Lukashenko’s quotation becomes anything but abstract. His ‘artistic practice’ consists of primitive propaganda, summary arrests, torture, labour camps, and the ‘disappearing’ of those deemed enemies of the state. The exhibited works are a form of rebellion and protest. A personal revolution, a manifesto, an attempt to break away from the police state.

///

[UA]

Проникнення в душі та уми – найскладніша форма мистецтва
Александр Лукашенко

Ти не мусиш цього уявляти, тому що це відбувається за межами твоєї країни, за якихось 200 кілометрів від Варшави. Тебе можуть заарештувати за те, що ти вбрав червоні шкарпетки до білих штанів. Якщо запаркуєш своє біле авто поруч червоного, то теж потрапиш до в’язниці. Якщо червоне авто запаркуєш поруч з білим, ти диверсант. Мусиш пильнувати кожен свій рух, постійно себе контролювати, за тобою стежать з усіх боків. У будь-який момент тебе можуть звинуватити в спробі підірвати систему. Список правопорушень дуже великий. Якщо подумаєш, що щось неможливе, то є велика ймовірність, що саме це станеться в Білорусі. Ти купив телевізор LG, виставив коробку на балкон (вона біло-червона), до тебе приїде міліція і тебе заарештують на п’ятнадцять днів. Білий і червоний – кольори опору.
Запрошені на виставку художники виконують вівісекцію того, як працює система білоруської диктатури та як шаблони, що передаються з покоління в покоління, служать форматуванню і народженню «зразкового громадянина». Вони фіксують примітивну пропаганду. Вони показують градацію пригнічення і механізми контролю. Починається начебто невинно – матері одягають своїх дітей у солдатську форму, кажуть їм, що вони захисники країни, і таким чином з дитинства знайомлять їх з війною. Роблять з них ідеального солдата. Чи передавані від матері до дочки зразки жіночності, які формують її під патріархальні зразки.
У контексті робіт, показаних на виставці, слова білоруського диктатора Александра Лукашенка набувають буквального значення. Його «художня практика» складається з примітивної пропаганди, безпідставних арештів, катувань, виправних таборів і «зникнення» людей, яких визнали ворогами держави. Презентовані роботи є формою бунту і протесту. Особистою революцією, маніфестом і спробою відсікти себе від злочинної системи.
_